Слово “паб”, яким увесь світ називає знамениті британські питні заклади, є нічим іншим, як скороченням від public house - так у вікторіанську епоху називали популярні в народі пивні, або ельхаузи. Серед 70 000 пабів на теренах Британії не злічити претендентів на почесне звання найстарішого. Але найкращі шанси на перемогу в цьому історичному змаганні має заклад “Подорож у Єрусалим”, який вирубано в скелі під стінами Ноттінгемського замку. Цьому пабу виповнилось вісім століть, і за легендою саме в його стінах зупинялися знатні лицарі, які збиралися у свої хрестові походи по далеких палестинах.
Але, відверто кажучи, перше згадування про подібні питні заклади припадає на 745 рік. Тоді архієпископ Йоркський суворо заборонив священикам закушувати, а головне, випивати в пабах. Адже пили вони там не що інше, як хмільний ель - напій, зварений з ячменю, води й дріжджів. У ті славні роки саме ель був найпопулярнішим утамовувачем негараздів і спраги всіх жителів великого острова. Тодішній ель був солодким і відрізнявся позамежною міцністю, але швидко скисав. Для виробництва доброго елю були потрібні незвичайні знання й уміння. Тому родини, які відкривали для себе секрет готування “веселого хліба”, неодмінно запрошували на чарку-другу міцного напою всіх друзів і родичів. Потік гостей не спинявся, і, зрештою, було вирішено брати з кожного невелику винагороду.
Так стихійно з’явилися ельхаузи, і їхня кількість по країні почала зростата як на дріжджах. І росла доти, поки кентский король Етельберт не був змушений видати указ, що обмежував число закладів, які торгують елем. Позначати ж ці “куточки суспільної радості” було прийнято зовсім не дошкою з написом “Ель” (оскільки деякі селяни не вміли читати), а палицею, увінчаною хвойною гілкою або змійкою плюща. Лише наприкінці XIV століття цю традицію порушив король Річард II, який звелів замінити зелені насадження вивісками. Тим самим він вніс яскравий вклад у художнє оформлення британських міст. Правителі британських островів взагалі прагнули залишити своє ім’я в аналах пабної культури - ніби підозрювали, що із плином століть паб перетвориться на одну з головних визначних пам’яток Англії. Траплялися, втім, і часи, коли правителів країни починала турбувати невгамовна пристрасть британців до пінного напою. Приміром, під час громадянської війни 1642 року, яка розгорілась між парламентом і королем, пуритани оголосили паби джерелом всіх лих у королівстві й - ні, не закрили їх, а лише оподаткували. З елю годувалися й кавалери (прихильники короля), і круглоголові (прихильники парламенту). Ну, а багатостраждальні паби лише змінювали назви: якщо верх брали кавалери, паб називався “Голова Короля”, а якщо круглоголові, то вивіску негайно міняли на “Кінську Голову”. Донині, багато пабів носять досить дивні назви, що є відгомоном тих давніх подій.
Кварта елю або цебро крові
Відвідування пабу в Лондоні - настільки ж неодмінний ритуал для поважаючого себе туриста, як споглядання зміни варти в Букінгемського палацу. Тому спочатку, в 11.30 ранку, помилуйтеся на статних гвардійців. За їхньою кількістю, до речі, можна довідатися про те, чи перебуває в палаці королева. Якщо Єлизавета II в будинку, варта складається із трьох офіцерів і сорока гвардійців. Якщо головний будинок Британії порожній - гвардійців буде всього тридцять один. Перерахувавши гвардійців, направляйтеся на пошуки “справжнього британського пабу” або просто, до того, де сподобалася вивіска.
Шлях аматора богемних розваг лежить у район Сохо, що здавна населяють художники, письменники й музиканти. Найбільшою популярністю серед них користується паб “Карета й коні” на перетині Old Compton й Romilly street. А якщо вам захочеться відчути затишну атмосферу стародавнього пабу, то в “Старому чеширському сирі”, який був заснований ще в 1667 році, вам неодмінно розкажуть і покажуть, за яким столиком сидів тут Чарльз Діккенс й у якому кабінеті любив усамітнюватися заокеанський гість Марк Твен. В “Спеньярдс Інн” (”Постоялий двір іспанців”) ще живі спогади про лихі часи. Поставивши в стійло таверни коня по кличці Чорна Бесс, тут, за квартою елю, відпочивав Дикий Терпін - знаменитий розбійник, що справно наводив жах на лондонців в XVIII столітті. У барі, що носить ім’я лицаря великої дороги, висять дві рушниці. Вони прикрашають бар з 1710 року, коли мужній хазяїн пабу напоїв і роззброїв бунтівників, що з’явилися в Хемпстеді із твердим наміром спалити маєток лорд-канцлера. Бойова історія пабу притягала не тільки розбійників, але й поетів: серед його завсідників значилися Шеллі, Кітс і навіть лорд Байрон. А от на іншого служителя муз, поета Джона Драйдена, неподалік від стародавнього пабу “Ягня й прапор” в 1679 році був вчинений напад – як помста за зухвалі вірші, у яких висміювалися чесноти герцогині Портсмутської, однієї з коханок Карла II. Можливо, саме тому певний час паб носив назву - “Цебро крові”- Але досить із вас кривавих історій, паб - це не те місце, де варто бути похмурим.
Як знайти ідеальний паб і що в ньому робити?
Для жителя Похмурого Альбіону паб не просто шинок, а скоріше клуб за інтересами, куди він несе свою радість й сум, де зустрічається із друзями мі й веде ділові переговори. У другій провині XX століття паби навіть стали й куточками сімейного відпочинку.
Але як би не змінювалося життя, внутрішнє оздоблення справжнього пабу і його атмосфера залишаються незмінними. Сучасний паб - це невелике затишне приміщення з кількома столиками й неодмінною дерев’яною стійкою, на якій розміщені кольорові важелі пивних помп або хромованих кранів. Обов’язкові атрибути пабу - написане крейдою меню й мішень для гри в дартс (у пабах мечуть дротики з XVI сторіччя, кажуть, що ще батьки-пілігрими відводили душу за цією грою). У багатьох пивних є “гомадська стійка”, за якою випивають більшість відвідувачів, і бар-салон, де можна побачити килими, дзеркала та інші предмети розкоші. Якщо ви розміститеся в салоні, ціни на напої будуть трохи вищими. Але не бійтеся потрапити впросак: закон вимагає, щоб у всіх пабах прейскуранти були виставлені на найвиднішому місці.
Улаштувавшись за вільним столиком, не варто чекати появи офіціанта - у пабах прийнято самообслуговування. Курйозний рекорд терплячості поставила в пабі група італійських туристів, яка прочекала офіціанта біля 9 хвилин. Не намагайтеся також замовити в пабі просто “пива”, навіть якщо гордістю вашого словникового запасу є фраза: Two beer or not two beer. Офіціант може вас не зрозуміти або зробити вигляд, що не розуміє. Якщо ви новачок і сходу не встигли визначитися з вибором марки пива, то знайте, що в пабах п’ють “лагер” (світлі сорти), “стаут” (темні сорти) і, звичайно ж, старий добрий ель. Цей напій треба замовляти саме в Англії, якщо, звичайно, ви не лякаєтесь від вигляду й смаку цього “живого”, непастеризованого, мутнуватого напою. Допитливий бармен може поцікавитися також, якому сорту хмеля і якій тарі ви надаєте перевагу. Якщо не уточнити останнє, вам наллють пінту (0.568 літра), але можна замовити й півпінти.
У пабі не варто розраховувати на рясне частування, тому що за традицією їжа тут досить проста. Це знамениті “фіш-енд-чіпс”- рибне філе в клярі з картоплею фрі, “сніданок орача” - страва із сиру й місцевих солінь із величезною скибою хліба, “вівчарський пиріг” - картопляний пудинг із баранячим фаршем і запечена з маслом і приправами “картопля в мундирі”. Рівно о 22.00 у мирному гулі пабу лунає зичний голос хазяїна: “Час, джентльмени”. Це значить, що у вашому розпорядженні залишилося 20 хвилин, щоб закруглитися з їжею й напоями. Ну, а наступного дня ви можете сміло направлятися в інший паб. Або повернутися в той, де вам уже вдалося відчути себе англійцем.